Автор: admin

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Одним з найбагатших і найяскравіших надбань багатовікової традиційної духовної культури лемків є їх усна народна творчість — фольклор. У цьому переконається кожний, хто матиме змогу ближче пізнати фольклор лемків у живому побутуванні, ознайомитися з наявними публікаціями його різних жанрів і тематичних груп, рукописними збірками та присвяченими йому дослідженнями.

Виявлені архівні матеріали і рукописи-пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у XVII—XVIII століттях. З південної Лемківщини (з селища Венеція-Луків Бардіївської округи) походить і найраніший відомий запис української пісні — “Пісні про Стефана Воєводу” (“Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш”) в середині XVI ст., що був наведений у “Чеській граматиці” (1571) чеського церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571).

Більш регулярне збирання, друкування і дослідження фольклору лемків припадає на ХІХ-ХХ ст.— час становлення і розвитку фольклористики як наукової дисципліни. Одним з перших збирачів зразків народної творчості на Лемківщині був уродженець цього краю Іван Бірецький (1815-1883). Ще в роки навчання у Львівській духовній семінарії він близько зійшовся з членами “Руської трійці” і під їхнім впливом почав у 30-х pp. записувати в рідних сторонах (Сяноцькій окрузі) пісні та інші види народної творчості. Уже в той час, а згодом і під час священичої праці у лемківських селах він поповнював своїми записами збірки фольклорних матеріалів І.Вагилевича і Я.Головацького, які побачили світ значно пізніше. І.Бірецький збирав обрядові, родинно-побутові, розбійницькі, рекрутські, пастуші пісні, коломийки, загадки. Найвагомішою в його доробку є збірка лемківських народних колядок’.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

Я Владек Максимович хотів бим з вами побесідувати про стари часи. Што памятате – оповіджте мі. Того року буде вам 90 років, чи так? Люде в вашим віку дуже добри памятают як іщи сами били маленьки.
Оповідат – гідна пошани Анастазия КАВОЧКА.

В.М. Кілько сте мали років як сте вишли за муж?
К.A. Дякую, жес пришов. Того року – 26 липця 1997 буду мала 90 років. Вродиламся в 1907 році.
В.М. Где сте ся вродили?
К.A. В Завадці Риманивскі.
В.М. А ваш муж тіж бил з того села?
К.A. Так, Кавочка. Як виходилам за муж, то малам 17 років. Било то в 1924 році. Мій муж в 1929 році поіхал до Канади. За дорогу платили зме сами. Хто не мал гроши, то пожичал од жида. Я для мужа пожичила 300 долярив. Як він поїхав до той Канади а потім нашовся з Америці, то юж ся нич не одозвал. Його мама поїхала до Канади в 1949 році з заходу. Мешкала в Маломіцах. Його мама старалася о мене, жеби мя стягнути. І його брат тіж мешкав в Америці в Новим Иорку. І так до Нового Йорку стягнув мя його брат. Він бив для нас барз добри. Мої дівки ся поженили юж в Америці. З Маломіц найперше поїхала Ольґа до Канади, а потім я з Марисьом до Америки.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

Оповідат Мария ГРАНИЧНА по мужу МАКСИМОВИЧ.

В.М. Мамо, повіджте мі о собі: где сто ся вродили, в котрим році і о своїм житю?
М.М. Я вродилася в 1931 році в селі Гирова, в родині Граничних.
В.М. З вашом метриком били якиси трудности так, же аж мусілисте свою дату народжиня потверджати сьвідками, чого?
М.М. Як пришов фронт, то наше село, Гирова, било ціле спалене. І церков православна тіж била спалена. В нашім селі Гирові били дві церкви. Давнійше – як всяди, били церкви лем греко-католицки звани униятскима, а потім поставили церков православну. Як я вродилася, то мене юж хрестили в церкви православний, бо люде попереписувалися на православію. Переписалося майже ціле село. Непереписаних залишилося лем пару родин в горишній части села. В уніятский церкви бил таки велики образ Матери Божой і ту люде приходили на одпуст, бо повідали, же ту обявилася Мати Божа.

В.М. Тот одпуст одбивался хибаль раз в році і там люде ішли?
М.М. Люде ішли і до той і до другой, бо то било близко.
В.М. А під возваньом яких сьвятих православна церков ся називала?
М.М. Того я не знам. Знам, же била і плебанія бо як повідали, то наши родиче дали ім землю під тоту плебанію. В селі било двох сьвященників. Тоти православни то перед своїм висьвяченьом моглися женити, оджеж мали свої родини і діти.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ПАРАСКОЮ ПИРЕНЬ

Я Владек Максимович, представлям мою розмову з шановном паньом Параском ПИРЕНЬ з роду ШВАГЛА, котра ту поділится з Вами читателі вспомніньом свойого пережиття.

В.М. Оповіджте мі дашто про своє житя, як сте ся називали з дому?
П.П. Я походжу з Тильови з роду Шваглів. Вродиламся в Тильові в 1926 році. Моя мама била з Завадки Риманівской, од Барнів. На схід переселилася лем братова.
В.М. Як то било коли Німці верталися зо сходу?
П.П. Там в нас било барз страшні. Били велики бої, а фронт стояв майже шіст місяців.
В.М. А як било в 1945 році?
П.П. Билизме товди в Тильові. Переходило русскє війско і хтоси зачав кричати: – “війна ся скінчила, війна ся скінчила.” Памятам як надлетіли русски самольоти і почали сипати бомби. Мама гварят – “треба піти видоіти корови.” Пішлизме з мойом сестром. Як перешлизме через ринок до стайні, то за нами влетіло до стайні 5-х Німців в чорних мундурах і в тий нашій стайни сховалися разом з нами. Жадной кривди нам незробили і внет втекли дальше в кєрунку границі. Коли зме вернули, люде урадили, жеби забрати худобу і што можна зо собом і скритиса в лісі. Сідили ми в тим лісі цілий ден. Коли в потребі постановилизме з ліса вийти, а в незнаний ближше ситуациі для безпеченьства ішли зме з білом плахтом, підишло до нас трьох русских вояків і питают нас – хто ми? Ми ім одповіли – же ми з того села а сховалися в лісі. Они нам повіли – втікайте одталь скоро бо ту наставлени катюши, то як зачнут стриляти то вас вшитких поубивают. Товди вшитки люде през гори пішли до Завадки, бо на Тильову били юж з катюш. По тий стрилянині катюшами на Яслискій дорозі лежало повно позабиваних Німців.