Жеби не я, жеби не ти,
Ей, то би коник води не пив,
Ей, але кед я рано стаю,
Ей, коникови води даю.
Ей, але кед я рано стаю,
Ей, коникови води даю.
Жеби биво не свитаво,
Ей, то би биво дівча спаво.
Ей, але зачав трубач трубиц,
Ей, зачавося дівча будиц.
Ей, але зачав трубач трубиц,
Ей, зачавося дівча будиц.
Не про мене, лем про миву,
Ей, збудував бим тоту хижу,
Ей, збудував бим при поточку,
Ей, поставив бим си лавочку.
Ей, збудував бим при поточку,
Ей, поставив бим си лавочку.
Жеби не та кума і не та дітина, Не била би нині у кума гостина. Гостина, гостина ищи ліпша буде, Як наша кумуся здоровенька буде. Як наша кумуся здоровенька буде, Дитя приколише, гостину зрихтує! Співала Антоніна Плеш, село Волиця Антологія лемківської пісні /Упорядник М. Байко/. — Львів, Видавнича фірма «Афіша», 2005
Жально мі тя, жально, моя мила, жально,
Бо тя не виділи, (Двічі)
Мої очка давно
Світит місяць, світит, зорі помагают,
Іщи мої очка (Двічі)
Кохання не знают.
Не знают, не знают, але будут знати,
Бо я сой шугая (Двічі)
Мушу поглядати.
Світит місяц, світит, і вісем звіздочок,
Барз мі ся подобат (Двічі)
Єден паробочок.
Такий мій миленький медже паробками,
Як ясний місячок (Двічі)
Медже звіздочками.
Такий мій миленький медже паробками,
Як червена ружа (Двічі)
Медже фіялками.
Такий мій миленький, як крапелька роси,
Очка ма сивеньки (Двічі)
Та і чорни власи.
Жаль мі, жаль мі, жем ся не оженив,
Жаль мі, жаль мі тиз млодих літ.
Дай, Боже, осени, то я ся оженю,
За рік, за два, за три, за штири,
За п’ят, за шіст, за седем літ!
Дай, Боже, осени, то я ся оженю,
За рік, за два, за три, за штири,
За п’ят, за шіст, за седем літ!
Доводиться розпочати цю статтю з нагадування написаного нами ще 1995 року1: етнологічна наука, і не тільки в Україні, визнає русинів Закарпаття субетнічною групою українського народу. На Закарпатті етнічне самоусвідомлення корінних жителів краю значно відставало від таких процесів у Наддніпрянській Україні, Галичині та Буковині.
Черговим підтвердженням цієї тези є різнопланові джерела та зроблені на основі їх наукового аналізу висновки авторів кандидатських дисертацій П. Федаки, Н. Греченюк, М. Кішки2, захищених лише 2008 року в Ужгородському національному університеті. У згаданих дисертаціях переконливо доведено, що, поряд з іншими причинами внутрішнього й зовнішнього характеру, гальмування процесу етнічного самоусвідомлення русинів/українців краю спричинялося, не в останню чергу, політикою держав, до складу яких у різні часи входило Закарпаття. Правлячі кола цих країн воліли сприймати жителів краю рутенами, руснаками, русинами, але не українцями.