Друга світова війна була трагічною сторінкою в історії Європи. Під час воєнних дій, в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мльйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало кривавих та жорстокиж міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український.
Нова дійсність
Коли збройні сили польського підпілля Армія Крайова боролася з загонами Української Повстанської Армії (УПА) на території західної України – хто інший вирішував долю обох народів, визначав кордони. Перші рішення, в територіальних питаннях прийняли учасники тегеранської конференції, яка проходила на зламі листопада грудня 1943 р. На згаданій конференції було вирішено, що ,,серцевина польської держави повинна знаходитись між т. зв. ,,лінією Керзона та лінією ріки Одра з врахуванням у складі польської держави Східної Пруссі. Внаслідок пересунення фронту зі сходу на захід радянська влада приступила до діла. Девятого вересня 1944 р. підписано договір про обмін населення між комуністичною Польщею а Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УРСР). У своїй книжці Історія України ХХ ст. польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський писав: ,,На території УРСР залишилося 850 тис. поляків, в численних скупченнях, які прагнули якнайскоріше залишити Креси (західні окраїни України), натомість на території Польщі 650 – 700 тис. українців, які заселяли українську етнографічну територію від околиць Влодави по долини Попрад”. Взаємний обмін населення розпочався під кінець 1944 р. і тривав до осені 1946 р. У своїй доповіді Перебіх та наслідки операції ,,Вісла” Лешек Волосюк ствердив, що ,,на Україну переселено близько 500 тис. українців”.
На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.