ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА»

Друга світова війна була трагічною сторінкою в історії Європи. Під час воєнних дій, в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мльйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало кривавих та жорстокиж міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український.

Нова дійсність

Коли збройні сили польського підпілля Армія Крайова боролася з загонами Української Повстанської Армії (УПА) на території західної України – хто інший вирішував долю обох народів, визначав кордони. Перші рішення, в територіальних питаннях прийняли учасники тегеранської конференції, яка проходила на зламі листопада грудня 1943 р. На згаданій конференції було вирішено, що ,,серцевина польської держави повинна знаходитись між т. зв. ,,лінією Керзона та лінією ріки Одра з врахуванням у складі польської держави Східної Пруссі. Внаслідок пересунення фронту зі сходу на захід радянська влада приступила до діла. Девятого вересня 1944 р. підписано договір про обмін населення між комуністичною Польщею а Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УРСР). У своїй книжці Історія України ХХ ст. польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський писав: ,,На території УРСР залишилося 850 тис. поляків, в численних скупченнях, які прагнули якнайскоріше залишити Креси (західні окраїни України), натомість на території Польщі 650 – 700 тис. українців, які заселяли українську етнографічну територію від околиць Влодави по долини Попрад”. Взаємний обмін населення розпочався під кінець 1944 р. і тривав до осені 1946 р. У своїй доповіді Перебіх та наслідки операції ,,Вісла” Лешек Волосюк ствердив, що ,,на Україну переселено близько 500 тис. українців”.

АКЦІЯ „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 року

1947 р. понад 140 тис. польських громадян української національності було насильно депортовано з південно-східної Польщі. Переміщено їх на т.зв. Західні землі.

Офіційно депортація пояснювалася потребою ліквідації запілля Української Повстанської Армії. Вирішальним аргументом стала смерть ген. К. Свєрчевського в засідці влаштованій підрозділом УПА 28.03.1947 р. біля Яблінок. Наступного дня Політбюро ЦК ПРП вирішили «швидкими темпами переселити українців та мішані сім’ї на повернені землі (…), не створюючи компактних груп та не ближче 100 кілометрів від кордону”. Однак ішлося тільки про претекст: депортації почалася ще в І пол. 1946 р.

ЮЛІАН ТАРНОВИЧ-БЕСКИД (1903 – 1977)

На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.

Одним з найвидатніших лемківських народних діячів із священичого роду був Юліан Тарнович-Бескид. Доречно сказати добре слово про цю достойну Людину з нагоди відзначання його роковин в Сяноці, яке відбудеться 21 травня 2004 р.

Народився Ю. Тарнович 2 січня 1903 р. в селі Ростайне неподалік Дуклі, котре розкинулось на узбережжі річки Вислоки, у родині парафіяльного священика. Батько Стефан Кот-Тарнович і мати Євгенія з роду Бескид мали четверо синів і дві дочки. Мати була донькою яслиського декана, пароха Тарнавки о. Антонія Бескида. Маленьким хлопцем у 1908 р. Тарнович втрачає свого батька (тоді о. Стефан був парохом Мшани). Від того часу починається для малого Юліана терниста доля, яку ділить разом з усією Лемківщиною. Мати з дітьми переїжджає до свого батька в Тарнавку, де хлопець під опікою дідуся закінчує місцеву Народну школу. Згодом Юліан живе в хаті Августина Кота в селі Чертіж, де й батько народився. Звідси пішки 4 км ходить у гімназію в Сяноці, яку відмінно закінчує. З твердою постановою вчитися, допомагати своєму народові, в 1921 р. подається до Львова, де записується на Український підпільний університет. Цей період свого життя описує пізніше в книжці «Український Академічний Дім у Львові», яка була видана в Торонто 1962 р. і присвячена світлій пам’яті брата Олександра, замордованого гестапо в Берліні. Одночасно активно включається в працю українського студентства. Допомагаючи студентам, у яких багаті батьки, заробляє на прожиток і оплату навчання в університеті. Студії в цьому університеті продовжує до 1924 р. Навчаючись у Львові, він стає членом Української Військової Організації. Після закінчення юридичного факультету у 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством. Тут народилися двоє синів – Мирон і Олександр, які скоро залишилися без батьківської опіки – воєнна хуртовина змусила Юліана Тарновича покинути рідну хату.