Владика Йосафат становить частину великого лику свідків віри, які на протязі кривавого ХХ-го століття заплатили найвищу ціну крові за вірність Христові та Його Церкві. Слуга Божий гаряче бажав мучеництва на кривавій дорозі, на якій знайшлася Українська Греко-Католицька Церква. Передбачаючи арешт, він запрошений на засідання Польської Єпископської Конференції до Ченстохови, написав власною рукою прохання до Папи Пія ХІІ. В ньому він писав “в припадку мого арешту та депортації, ввічливо прошу повідомити Святішого Отця, що до його ніг складаю ознаку моєї вірності та повного віддання аж до останнього удару серця, по синівську прохаючи його Батьківського Благословення”.
Йосиф Коциловський народився 3 березня 1876 року в селі Пакошівка сяніцького повіту. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії в Яслі. Після гімназії записався на юридичний факультет Львівського університету. В роках 1896-1901 молодий студент шукає своєї життєвої дороги. В 1898 році записується у Відні до військової школи артилерії. Після року часу він вступає до війська, але після кількох місяців відходить з війська, бажаючи стати священиком. Після подолання певних труднощів, за підтримкою владики Чеховича, Слуга Божий поступає до Української Папської Колегії в Римі. Він навчається на Універститеті Анджелікум та отримує звання доктора філософії та богослов’я. 6 жовтня 1907 він приймає свящненичі свячення. Після повернення зі студій стає професором догматичного богослов’я та віцеректором семінарії у Станіславові. Бажаючи поглибити своє духовне життя, 6 жовтня 1911 року він поступає до Василіянського Чину на новіціят до Крехова і там приймає ім’я Йосафат. Після складення перших обітів Слуга Божиий починає викладати богослов’я у монастирі в Лаврові. Опісля переїздить до Львова і звідти веде народні місії та реколекції для священиків, монахів та монахинь. Підчас першої світової війни стає Ректором богословської семінарії в Кромереж на Моравії, де перебувало 75 студентів втікачів з різних українських єпархій. Після того як російські війська відступили з Галичини о. Йосафат повернув на батьківщину та склав довічні обіти. В 1916 році помер вл. Чехович і митрополит Андрей звернувся до Папи Венедикта ХV з проханням призначити о. Йосафата на пост перемиського владики. Святіший Отець прийняв цю пропозицію і 23 вересня 1917 року у катедральному соборі св. Івана Хрестителя у Перемишлі владики Андрей Шептицький, ЧСВВ, Григорій Хомишин, Діонісій Няряді з Крижевців та Йосиф Боцян з Луцька поставили нового перемиського ординарія.
Географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім’ям пов’язані підготовка та вихід у світ „Енциклопедії українознавства” та англомовної „Енциклопедії України”. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-85).
Про Никифора Дровняка земляки казали: «Цілими днями нічого не робить, навіть не жебрає до пуття, а тільки вимазує аркуші паперу, малюючи на них будинки та фігури.» Приїжджих застерігали, щоб ті тримались осторонь і не купували його картин, а діти кричали художникові в обличчя: глухий, німий, недоумкуватий. Консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». А втім, його творчість — одне з найпомітніших явищ у так званому наївному мистецтві ХХ століття.