Позначка: Криниця

Ми памятаємо. Никифор Дровняк (1895-1968) та Еммануїл Мисько (1929-2000)

nykyfor  Mysko__21__1929_-_12__2000

 

Сьогодні відзначаємо 117-у річницю від народження НИКИФОРА ДРОВНЯКА (1895-1968) та 83-у від народження ЕММАНУЇЛА МИСЬКА (1929-2000)

 

21 травня 1895 року в Криниці (сьогодні Республіка Польща) на Лемківщині у сім’ї Євдокії Дровняк народився син Епіфаній (якого через екзотичність імені ще немовлям  стали називати Никифором) – самобутній український художник-примітивіст.

 

Шкільна наука давалася Никифору важко, а тому навчання довелося полишити. Змалку не навчився добре говорити, навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. Зате змалку любив малювати – спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. Малював образки з дивовижними спорудами, фантастичними святими, які згодом обмінював у селян на хліб. За свій хист криничани іронічно прозвали Никифора Матейком.

 

Як художника Никифора світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Leon Marseille експонувалося його 200 малюнків. На виставку українських, французьких та італійських художників, яку влаштував у листопаді  Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка, вони потрапили завдяки старанням львівського художника  Романа Турина, який під час мандрівки до Криниці був вражений творчістю лемківського маляра-самоука. Творчістю Дровняка також зацікавився польський художник Єжи Вольф, який у 1938 році опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор».

 

ЛЕМКІВ КРАЙ

У південно-східному куточку Польщі розташувалася привітна для тисяч українців земля, добре облаштована для фольклорного й зеленого туризму. Про неї багато хто в Україні чув, ще більше знають її з розповідей своїх батьків і дідів. Але мало хто справді побував на Лемківщині – в мальовничому краї, що лежить у південно-східному закутку Польщі. Він розтягся на 100 км уздовж словацького кордону і впирається в етнічну бойківську територію. Подорож на Лемківщину, або ж Лемковину, як називають її самі лемки, для українців є прикладом класичного “ностальгійного туризму” на кшталт поїздок німців до Гданська, росіян до Севастополя, а поляків до Львова й Вільнюса.

Парадоксальним чином своєю неповторною аурою теперішня Лемковина “завдячує” депортації автохтонного населення. В міжвоєнний період про цей край говорили як про відсталий. Після війни дві третини зі 100 тис. лемків депортовано в Україну, решту, внаслідок акції “Вісла”, – на Північ і Захід Польщі. Потім 5–7 тис. людей повернулися назад у лемківські гори – напрошується аналогія з кримськими татарами, котрі знову заселяють землю предків.

Найкраще для поїздок Лемківщиною, географічно дещо розкиданою, придався б власний автомобіль, або ж, якщо це групова поїздка, згодяться й велосипеди.

КОЛО НАШОЙ БИСТРОЙ ВОДИ

Коло нашой бистрой води пєкна заграда,
Проходится по ній дівча, сиви очка ма. (Двічі)

Уберется на каждий ден, як на неділю,
Пише листи до милого кажду годину. (Двічі)

А він ї так одписує, же він єй не хце,
Же він собі полюбує дівча шварніше. (Двічі)

Сіла собі за столичок, шати вишиват,
Милий ходит попід вигляд, она умліват. (Двічі)

Не умлівай, драга душо, можеш моя биц,
Як зозуля на Новий рік три раз закукат. (Двічі)

А ид же ти, фалечнику, идий собі преч,
Бо зозуля на Новий рік нигда не кукат! (Двічі)

ЕЙ, ЦИ ТО ВАМ, ГУДАЦИ, ЕЙ, СТРУНИ ПОПУКАЛИ

Ей, ци то вам, гудаци, ей, струни попукали,
Ей, жесте юж так давно, ей, в Криници не грали. (Двічі)

Ей, заграйте, гудаци, ей, не жалуйте смика,
Ей, кед я не жалую, ей, свойого язика. (Двічі)

Ей, заграйте, заграйте, ей, гушлі яворови,
Ей, най ся витанцуют, ей, ножки шугайови. (Двічі)

Ей, ножки шугайови, ей, ножки шугаїчки,
Ей, нех ся розвеселят вшитки люде Криницки! (Двічі)

ФЕНОМЕН ХУДОЖНИКА НИКИФОРА ДРОВНЯКА (1895 – 1968) З КРИНИЦІ

Про Никифора Дровняка земляки казали: «Цілими днями нічого не робить, навіть не жебрає до пуття, а тільки вимазує аркуші паперу, малюючи на них будинки та фігури.» Приїжджих застерігали, щоб ті тримались осторонь і не купували його картин, а діти кричали художникові в обличчя: глухий, німий, недоумкуватий. Консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». А втім, його творчість — одне з найпомітніших явищ у так званому наївному мистецтві ХХ століття.

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К.Білокур, Н.Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.