ЛЕМКІВ КРАЙ

У південно-східному куточку Польщі розташувалася привітна для тисяч українців земля, добре облаштована для фольклорного й зеленого туризму. Про неї багато хто в Україні чув, ще більше знають її з розповідей своїх батьків і дідів. Але мало хто справді побував на Лемківщині – в мальовничому краї, що лежить у південно-східному закутку Польщі. Він розтягся на 100 км уздовж словацького кордону і впирається в етнічну бойківську територію. Подорож на Лемківщину, або ж Лемковину, як називають її самі лемки, для українців є прикладом класичного “ностальгійного туризму” на кшталт поїздок німців до Гданська, росіян до Севастополя, а поляків до Львова й Вільнюса.

Парадоксальним чином своєю неповторною аурою теперішня Лемковина “завдячує” депортації автохтонного населення. В міжвоєнний період про цей край говорили як про відсталий. Після війни дві третини зі 100 тис. лемків депортовано в Україну, решту, внаслідок акції “Вісла”, – на Північ і Захід Польщі. Потім 5–7 тис. людей повернулися назад у лемківські гори – напрошується аналогія з кримськими татарами, котрі знову заселяють землю предків.

Найкраще для поїздок Лемківщиною, географічно дещо розкиданою, придався б власний автомобіль, або ж, якщо це групова поїздка, згодяться й велосипеди.

МОЯ ФРАЇРЕЧКО, УВИЙ МІ ПЕРЕЧКО

Моя фраїречко, увий мі перечко,
Увий мі перечко, а напівчервене.

Перечко м увила, але ти го не дам,
Бо на твою красу доброй волі не мам.

Почекай ня, милий, на дубовім мості,
Принесе ти риба перечко на хвості.

Не єдна рибонька попід міст перешва,
Іщим я не видів, жеби перко несва.

ЗАГРАЙ МІ, ГУДАКУ, ГЕЙ, ЗАГРАЙ МІ ДО КРАСИ

Заграй мі, гудаку, гей, заграй мі до краси, Най си витанцюю, ей, свої млоди часи. (Двічі) Ей, не ужили краси мої млоди літа, Ей, не ужили світа, не ужили світа. (Двічі) Дружба я си, дружба, а капелюша не мам, Часи ся змінили, гей, і люде з нима. (Двічі) Часи ся змінили, няньове постаріли. А нами… Читати далі ЗАГРАЙ МІ, ГУДАКУ, ГЕЙ, ЗАГРАЙ МІ ДО КРАСИ