ЛЕМКІВ КРАЙ

У південно-східному куточку Польщі розташувалася привітна для тисяч українців земля, добре облаштована для фольклорного й зеленого туризму. Про неї багато хто в Україні чув, ще більше знають її з розповідей своїх батьків і дідів. Але мало хто справді побував на Лемківщині – в мальовничому краї, що лежить у південно-східному закутку Польщі. Він розтягся на 100 км уздовж словацького кордону і впирається в етнічну бойківську територію. Подорож на Лемківщину, або ж Лемковину, як називають її самі лемки, для українців є прикладом класичного “ностальгійного туризму” на кшталт поїздок німців до Гданська, росіян до Севастополя, а поляків до Львова й Вільнюса.

Парадоксальним чином своєю неповторною аурою теперішня Лемковина “завдячує” депортації автохтонного населення. В міжвоєнний період про цей край говорили як про відсталий. Після війни дві третини зі 100 тис. лемків депортовано в Україну, решту, внаслідок акції “Вісла”, – на Північ і Захід Польщі. Потім 5–7 тис. людей повернулися назад у лемківські гори – напрошується аналогія з кримськими татарами, котрі знову заселяють землю предків.

Найкраще для поїздок Лемківщиною, географічно дещо розкиданою, придався б власний автомобіль, або ж, якщо це групова поїздка, згодяться й велосипеди.

НА ГОРІ ВИСОКІЙ ГІЛЛЯ СЯ ХИЛЯЄ

На горі високій гілля ся хиляє,
Козак до дівчини низько ся кланяє.
А склонився козак з коня вороного:
«Люби мя, дівчино, хлопця молодого.»
А склонився козак з коня вороного:
«Люби мя, дівчино, хлопця молодого.»

Приходит впівночи. Дай, Боже, погоди,
Штоб вишла дівчина до броду по воду.
Підбила єй филя і кинула в воду. (Двічі)

Надійшли козаки коні напувати —
Уздріли дівчину, стали ратувати.
«Ратуй мя, козаче, ратуй мя молоду,
Дістанеш від мене красну нагороду.
«Ратуй мя, козаче, ратуй мя молоду,
Дістанеш від мене красну нагороду.

Від татунця мого-коня вороного,
Від мойой мамусі — полотна льняного».
«Ани я не хочу жадної заплати,
Тільки хочу тебе за жіночку взяти!»
«Ани я не хочу жадної заплати,
Тільки хочу тебе за жіночку взяти!»

«Ой маю я, маю твойом жінком бути,
То волю я, волю в Дунаю тонути».
Тонула дівчина, тонула аж до дна,
Тілько виплинула хусточка єдвабна.
Тонула дівчина, тонула аж до дна,
Тілько виплинула хусточка єдвабна.

Прийшов отец, мати, і ціла родина,
То, що утонула хороша дівчина.
Не плач отец, мати, і ціла родина,
Бо вже утонула хороша дівчина.
Не плач отец, мати, і ціла родина,
Бо вже утонула хороша дівчина.

КОНЯРЕ, КОНЯРЕ

Коняре, коняре, раз, де сте коня пасли, два,
Де сте коня пасли, шум-три-я-ра?
Ци сте го не нашли, ю-ха-ха-ха?

Не нашли, не нашли, раз, але го найдеме, два,
В неділеньку рано, шум-три-я-ра,
Ту го приженеме, ю-ха -ха -ха!

Шуміла ліщина, раз, як ся розвивала, два,
Плакала дівчина, шум-три-я-ра,
Як ся видавала, ю-ха-ха-ха!

Не шум ти, ліщино, раз, і не розвивайся, два,
Не плач ти, дівчино, шум-три-я-ра,
І не видавайся, ю-ха-ха-ха!

ІШЛИ КОЗАКИ З ВИВОЗУ

Ішли козаки з вивозу, з вивозу,
І стали собі коло перелазую (Двічі)

А єден гварит: Темная ночка.
А другий гварит: Бистра водичка! (Двічі)

А третій гварит: Ту нам ночувати,
Прийде ту до нас Марисіна мати. (Двічі)

А Марися в недоли лежала
І заморського зіля пожадала. (Двічі)

А я ти, Марисю, зіля роздобуду,
Ой як я твоїм приятелем буду. (Двічі)

Почав козачок то зіля копати,
Почала над ним зозуля кукати. (Двічі)

Іде козачок додому зо зільом,
А Марися до шлюбу з весільом. (Двічі)

Вирвав козачок острий меч з-під бочка,
Зорвав Марисі головоньку з плеча! (Двічі)

А на ж ти, Марисю, заморського зіля,
Жебис не справляла без мене весіля! (Двічі)

ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА ЗА ГОРОМ

Закувала зозуленька за гором,
Заплакала пані млода за столом.

Ой не кувай, зозуленько, ти в гаю,
Не плач, не плач, пані млода, юж по всьому.

Іще будеш пані млода співати,
Та як будеш колисочку колисати.