У повоєнні роки завершився процес формування державної території України – складової частини СРСР в її сучасних межах. Найбільш важким у плані становлення відтинком кордону був західний – з Польщею. Давалися взнаки довоєнні територіальні суперечки держав. Креслення нової межі державного кордону відбувалося шляхом довготривалого переговорного процесу та заключення неодноразових міждержавних Угод урядів СРСР (УРСР) та Польщі: у 1944 р., 1945 р., 1946 р., 1947 р., 1948 р., 1951 р. [16, с.19-20; 17, с.412-414; 3, с.293-317; 4, с.105-106.]. Як наслідок, Україна частково повернула, проте, пере- важно, втратила значну частину своїх історико-етнічних земель.
Останні територіальні корективи було внесено у 1951 р. На початку року польський уряд став ініціатором нового міждержавного обміну прикордонними ділянками. Вже 15 лютого 1951 р. за взаємною згодою cторін у Москві було підписано черговий договір про обмін ділянками державних територій [4, c. 105-106]. В його основу був по- кладений принцип еквівалентного обміну – «кілометр на кілометр». Сторони домовилися, що СРСР уступає Польщі 480 км2 території Дрогобицької області: Нижньо-Устріківський район (м. Нижні Устріки і 27 сільських рад), 3 сільських ради Стрілківського району (Бистрян- ська, Липецька, Міхновецька) і 4 сільські ради Хирівського району (Коростенківська, Ліскуватенська, Нановська, Стебницька) [11]. Так, зазначена прикордонна ділянка України стала територією Польщі. 22 травня 1951 р. газета «Известия» повідомила громадськості офіційні мотиви обміну: «Уряд Польської Республіки звернувся недавно до уряду СРСР з проханням обміняти невелику прикордонну ділянку території Польщі на рівноцінну прикордонну ділянку території СРСР внаслідок економічного тяготіння цих ділянок до суміжних районів СРСР і Польщі. Уряд СРСР погодився з пропозицією Уряду Польської Республіки» [5].
