Напередодні відзначення 65-х роковин Акції «Вісла» не один українець Польщі може ставити собі запитання: навіщо нам повертатися до минулого? Яка користь від того, що згадуватимемо про депортацію, коли, здається, усе вже сказано?
Не виключено, що такі ж запитання-сумніви з’являться і в поляків, пролунають звинувачення: «ви, українці, знову про те саме, знову про своє». Тому вважаю, що тепер, коли минає 65 літ від події, що сталася 1947 року, варто впорядкувати не лише наше ставлення до неї, але й показати цю нитку, яка наше минуле поєднує з сьогоденням. Будь-яка річниця, а особливо та, яку відзначаємо у зв’язку з сумнозвісним 28 квітня 1947 р., дає нам нагоду поглянути і на історичну подію в її сутності, і на теперішні наслідки.
Справді, небагато нового можна сказати про саму операцію, яка почалася 28 квітня 1947 р.
Відомі основні факти, відомі головні «герої», етапи її проведення. Іде дискусія, та вона стосується переважно істориків: чи операція була самостійним рішенням польських комуністів, чи наказ-спонукання прийшов із Москви?
Можна теж вести юридичний спір, чи була ця масова депортація т.зв. комуністичним злочином (згідно з визначенням, записаним у законі, прийнятому польським парламентом 1998 р.). Певно, деякі полемісти надалі будуть виносити арґументи, мовляв, польська комуністична влада не стільки хотіла денаціоналізувати українців і деукраїнізувати прикордоння, скільки ліквідувати УПА та зберегти територіальну цілісність Польщі (на яку, звичайно ж, нібито посягали українці).
Проте здається мені, що відзначення 65-ї річниці не проходитиме у млявій всеузгодженості. На те є кілька причин.
Сембратович Йосиф