У дитинстві до моїх улюблених занять належало слухання розповідей про Лемківщину, звідки походили мої батьки. Про землю предків розповідали члени родини та знайомі. Я вислухав велику кількість розповідей. Очевидно, як буває в таких випадках, мої близькі надзвичайно ідеалізували край дитинства. Коли я вперше побачив землю предків на власні очі, був дещо розчарований. Тим не менше розповіді моїх близьких творили барвисту панораму Лемківщини – до акції “Вісла”. Розповідалося про карпатську природу, топографію місцевості, вигляд хат, життя лемків. На питання, які я задавав, діставав вичерпні відповіді.
Була тільки одна тема, якої мої співбесідники не хотіли чіпати. Стосувалася вона діяльності Української Повстанської Армії на Лемківщині. Самі не порушували цього питання ніколи. Коли питав я, були дуже стримані. Найчастіше я діставав відповідь, що “партизани” часами приходили до села, брали харчі й усе, чого потребували, а пізніше повертались до лісу. Важко було їм відмовити, бо вони були озброєні. Саме окреслення “партизан”, зрештою, мало для моїх співрозмовників швидше негативний характер. Цим словом називали також банди грабіжників, що робили напади на лемківські села як у період ІІ світової війни, так і в повоєнні роки. Оклик: “Партизани в селі!” – був сигналом для мешканців, що треба сховати все, що має більшу матеріальну вартість.
Коли на початку ХХ століття відродилася Українська держава, то більшість провідників польського національно-визвольного руху, відкинувши недавнє гасло поневоленої польської демократії “За вашу і нашу свободу”, не тільки пішли на повне заперечення прав українського народу на самостійне життя на його західній етнічній території, а й піднесли на нього меч з метою загарбання цих земель. Зокрема, в Галичині вже з перших днів проголошення Західно-Української Народної Республіки поляки підняли повстання проти легітимної української влади.
Зрозуміло, що українці змушені були збройною силою відповісти на ці завойовницькі посягання, не заперечуючи водночас права польського народу відроджувати власну самостійну державність на його етнічних землях. Однак тодішня польська політична еліта підштовхнула поляків на дальший збройний спротив прагненню українців бути господарем на рідних землях. Надалі між двома сусідніми народами, котрі щойно вирвалися з неволі, зав’язалась жорстока боротьба, і це в той самий час, коли зі Сходу насувався більшовизм — нова небезпека, яка загрожувала існуванню української і польської держав.