ФЕНОМЕН ХУДОЖНИКА НИКИФОРА ДРОВНЯКА (1895 – 1968) З КРИНИЦІ

Про Никифора Дровняка земляки казали: «Цілими днями нічого не робить, навіть не жебрає до пуття, а тільки вимазує аркуші паперу, малюючи на них будинки та фігури.» Приїжджих застерігали, щоб ті тримались осторонь і не купували його картин, а діти кричали художникові в обличчя: глухий, німий, недоумкуватий. Консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». А втім, його творчість — одне з найпомітніших явищ у так званому наївному мистецтві ХХ століття.

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К.Білокур, Н.Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.

 

ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА»

Друга світова війна була трагічною сторінкою в історії Європи. Під час воєнних дій, в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мльйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало кривавих та жорстокиж міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український.

Нова дійсність

Коли збройні сили польського підпілля Армія Крайова боролася з загонами Української Повстанської Армії (УПА) на території західної України – хто інший вирішував долю обох народів, визначав кордони. Перші рішення, в територіальних питаннях прийняли учасники тегеранської конференції, яка проходила на зламі листопада грудня 1943 р. На згаданій конференції було вирішено, що ,,серцевина польської держави повинна знаходитись між т. зв. ,,лінією Керзона та лінією ріки Одра з врахуванням у складі польської держави Східної Пруссі. Внаслідок пересунення фронту зі сходу на захід радянська влада приступила до діла. Девятого вересня 1944 р. підписано договір про обмін населення між комуністичною Польщею а Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УРСР). У своїй книжці Історія України ХХ ст. польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський писав: ,,На території УРСР залишилося 850 тис. поляків, в численних скупченнях, які прагнули якнайскоріше залишити Креси (західні окраїни України), натомість на території Польщі 650 – 700 тис. українців, які заселяли українську етнографічну територію від околиць Влодави по долини Попрад”. Взаємний обмін населення розпочався під кінець 1944 р. і тривав до осені 1946 р. У своїй доповіді Перебіх та наслідки операції ,,Вісла” Лешек Волосюк ствердив, що ,,на Україну переселено близько 500 тис. українців”.

АКЦІЯ „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 року

1947 р. понад 140 тис. польських громадян української національності було насильно депортовано з південно-східної Польщі. Переміщено їх на т.зв. Західні землі.

Офіційно депортація пояснювалася потребою ліквідації запілля Української Повстанської Армії. Вирішальним аргументом стала смерть ген. К. Свєрчевського в засідці влаштованій підрозділом УПА 28.03.1947 р. біля Яблінок. Наступного дня Політбюро ЦК ПРП вирішили «швидкими темпами переселити українців та мішані сім’ї на повернені землі (…), не створюючи компактних груп та не ближче 100 кілометрів від кордону”. Однак ішлося тільки про претекст: депортації почалася ще в І пол. 1946 р.