Про Никифора Дровняка земляки казали: «Цілими днями нічого не робить, навіть не жебрає до пуття, а тільки вимазує аркуші паперу, малюючи на них будинки та фігури.» Приїжджих застерігали, щоб ті тримались осторонь і не купували його картин, а діти кричали художникові в обличчя: глухий, німий, недоумкуватий. Консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». А втім, його творчість — одне з найпомітніших явищ у так званому наївному мистецтві ХХ століття.

Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К.Білокур, Н.Піросманашвілі, М. Приймаченко, А.Руссо. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.