ЛЕМКІВЩИНА (Я часто бачу у сні украдені гори)

Лемківщина (Я часто бачу у сні украдені гори)   Слова: Костянтин Павляк Музика: Костянтин Павляк Обробка слів, переклад: не омий Обробка мелодії: Я часто бачу у сні украдені гори,але їх стережуть від нас прикордонні дозория там ніколи не був, хтозна чи буду колись,але ще півстоліття тому наші батьки там жили. Пр.: Але там на Лемківщині… Читати далі ЛЕМКІВЩИНА (Я часто бачу у сні украдені гори)

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ (5 жовтня 1909 — 6 липня 1937)

Богдан Ігор Антонич народився в Новиці Горлицького повіту (сьогодні – територія Польщі), в родині греко-католицького священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед  народженням Ігоря. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту. Початкову освіту здобував Антонич дома, під наглядом  приватної вчительки. Упродовж 1920-1928 років навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку (Польща). З середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.

Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній  школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в  польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.

Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова. Протягом 1928-1933 Антонич був студентом Львівського університету Яна Казимира (сьогодні – Львівський національний університет імені Івана Франка), де навчався на філософському факультеті на спеціальності “польська філологія”. Цей етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його  творчої особистости. Бо хоч університет був польський, велика частина його  студентів складалася з українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета  писати по-українському і помагали вивчити українську літературну мову. Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців.

 

ПОВЕРНЕННЯ ЛИПОВЕЦЬКОЇ ПАМЯТІ

Наприкінці травня лемки-вихідці з села Липовець і львівські члени «Молодої Лемківщини» відновили сільский цвинтар.

Обабіч ґрунтової дороги — суцільна стіна дерев і непролазних кущів у кращих традиціях південноамериканських джунглів. Ліс лісом, тільки замість фіцройї і кебраччо, тут — буки, клени і грабки. А про те, що 65 років тому на цьому місці був великий цвинтар, згадують хіба що далекі архіви.

Та й самих могил без зусиль — не знайдеш. Хоча тут поховано більше сотні людей, але нині стоїть лиш шість пам’ятників. Один з цих гробівців — на могилі Миколи Волошиновича, діда українського лемківського поета Богдана-Ігоря Антонича. Пан Волошинович викладав хімію у Львівському університеті, а у 39 років висвятився у сан священика й дістав парафію у Липовці, де прожив до кінця своїх днів і знайшов вічний спочинок на місцевому кладовищі.

Його могила стала одним з шести вннятків. А де ж інші? Незадовго після депортації лемків з села Липовець, місцева комуністична влада вирішила ще й віднести у забуття всі згадки про корінне населення. Спершу розібрали хати, а тоді кинули оком і на великий некатолицький цвинтар… Нині, за кілометр звідси у бік словацького кордону, стоїть забутий кооператив, збудований у за комуністів. Вочевидь, його якраз і склали з лемківської пам’яті.