admin – Сторінка 5 – Молода Лемківщина

Ми памятаємо. Володимир Хиляк (1843-1893)

Сьогодні відзначаємо 169 років від народження ВОЛОДИМИРА ХИЛЯКА (1843-1893)

27 липня 1843 року в селі Верхомля Велика на Лемківщині у сім’ї священика народився Володимир ХИЛЯК – український священик, письменник та публіцист. Свої твори часто писав під псевдонімами Єронім Анонім, Лемко Семко, В.Нелях та іншими.

Після закінчення сільської школи вступив до 6-класної гімназії у Новому Сончі, а у 7 клас гімназії – у Пряшеві, де здав іспит зрілості. Надалі посвятив себе богословським студіям. Перші три роки богословського факультету закінчив у Львівському університеті, а четвертий рік – у Єпархіальному інституті в Перемишлі.

У 1866 року був висвячений перемишльським єпископом Фомою та призначений парохом у село Долина біля Шимбарку. Через два роки перебрався у село Ізби, але незабаром переїхав на парафію в село Бортне неподалік від Горлиць, де пробув 20 років.

Лемківську ватру не загасив навіть проливний дощ

Два схили, заставлені наметами, сотні машин, туристичні автобуси з номерами різних країн… Уже багато років Ждиня є місцем, куди щороку з’їжджаються лемки та русини з України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, США, Канади, – аби побачити рідні Бескиди та запалити символічну лемківську ватру. Хоча сам фестиваль “Лемківська ватра” тривав з 20 по 22 липня, але перші намети поставили майже за тиждень до початку. Багато людей перед фестивалем намагаються поїхати у ті місця, де колись жили їхні діди-прадіди.

У горах коло Ждині, за кілька кілометрів від словацького кордону, розростається ціле лемківське містечко: є амфітеатр з постійною сценою, адміністративний будиночок, в окремому наметі відбуваються панельні дискусії та демонструють фільми. На вуличці з вказівником “Лемко стріт” можна перекусити, купити сувеніри… Свого часу цю землю (кілька гектарів) викупив лемко зі США Степан Хованський, бо вона колись належала його діду. Тож тепер лемки мають де збиратись, не питаючи на те дозволу. «Ватра» відбувається не у самій Ждині, а коло неї — бо концерти та танці тривають цілу ніч. Та й горланити можна пісні о будь-якій порі доби. Мабуть, саме через це на фестиваль з’їжджається багато молоді (людей, які ще пам’ятають рідні села, не так вже багато лишилось). Ловлю себе на тому, що навіть я не знаю стільки українських пісень, як співають підлітки за сусіднім столом. Хоча між собою спілкуються польською.

Львів пом’янув Антонича

6 липня львів’яни відзначили 75-і роковини з дня смерті Богдана-Ігоря Антонича. На Янівському цвинтарі, де похований 27-річний поет, прозаїк і публіцист, зібралися представники громадськості, львівські видавці, гості із села Бортятин Мостиського району, де мешкала родина Антоничів і де нині діє музей-садиба поета, — повідомляє “Вголос”.

Ми памятаємо – Євген Коновалець (1891-1938)

Сьогодні відзначаємо 121 річницю від народження ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ (1891-1938)

14 червня 1891 року у селі Зашків на Львівщині у сім’ї вчителя народився Євген КОНОВАЛЕЦЬ – полковник Армії Української Народної Республіки (1917-1920), командант Української Військової Організації (1920-1929), голова Проводу Організації Українських Націоналістів (1927-1938).

Навчався в Академічній гімназії у Львові (1901-1909). Вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету (1909).

З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. Як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу (з 1913). Став членом Української Національно-Демократичної Партії. Був секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

На початку ПСВ Коновалець був мобілізований до австрійської армії (1914). У 1915 році у бою під Маківкою він потрапляє у російський полон і до 1917 року перебував у таборах для військовополонених, звідки вдається втекти.

П’ять запитань для лемка

Лемки, як і взагалі українці у Польщі, — це не діаспора. І в прямому, і в переносному значенні слова. По-перше, вони — вихідці не з чужих, а з етнічних українських земель, які не з їхньої волі опинилися за межами України. По-друге, навіть за чаркою не вчать нас жити і не докоряють клубком нерозв’язаних проблем. Більше розуміють українські проблеми, здатні співчувати, хоча у самих не менше підстав для нашого співчуття. Чого варта лише операція «Вісла», внаслідок якої всі українці були вигнані з рідних домівок. Тепер лемків найбільше не в горах, а на заході Польщі, у Любуському воєводстві. Там ми й хотіли почути відповіді на п’ять сакраментальних запитань.