Категорія: Видатні постаті

БАЛУДЯНСЬКИЙ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ

Вчений, педагог, перший ректор Петербурзького університету. Російський міністр освіти О. Голіцин у свій час, доповідаючи урядові про дефіцит наукових кадрів, зауважив: “Один народ, від якого можна нам бажати вчених, є карпатороси, які розмовляють однією з нами мовою і зберегли віру предків наших”. Серед цих “карпаторосів” (доволі спекулятивне сьогодні поняття)  був Михайло Андрійович Балудянський (26. 09.… Читати далі БАЛУДЯНСЬКИЙ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ

ЛЕМКІВСЬКА ПІСНЯ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО (1888 – 1963)

За свою багатовікову історію український народ створив високу мистецьку культуру.

У невичерпній скарбниці музичної України – могутня сила дум та історичних пісень, чистота і ніжна краса ліричних, безжальна викривальність сатиричних, життєлюбність жартівливих пісень, мистецька довершеність поліфонічного народного багатоголосся, розмаїта інструментальна культура, що корінням своїм сягає вглиб століть. Розмаїття пісенних форм, широка палітра музичних діалектів української народної музики, пов’язаних з тією чи іншою етнографічною групою, – всі ці надбання народу пройшли крізь серце і душу В. Барвінського і стали основою його композиторської спадщини, зокрема фортепіанної.

Походив композитор із відомого старовинного галицького роду Барвінських, представники якого ставили собі в житті єдину мету – щире служіння українству на ниві освіти, культури, літератури та науки. Здобував музичну освіту В. Барвінський спочатку у своєї матері, згодом – у чеського педагога В. Курца у Львові, а в професора В. Новака та І. Гольтфельда – у Празі. В. Новак завжди заохочував В. Барвінського до вивчення українського фольклору. В листі з Праги до матері композитор писав: “Руські пісні, зібрані П. Бажанським, опісля спроваджу собі Лисенка і ті мелодії буду гармонізувати для вправи”. Новак спрямовував талант молодого композитора на шлях реалістичної музики з опорою на використання мелодичної основи української народної пісні.

СПИСОК ДІЯЧІВ НАУКИ ТА КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВЩИНИ

  1. Адам (О. Дубець) — церк. діяч, архієп. 59
  2. Алексович Клавдія — письменниця 66
  3. Амбіцькі — брати Мирон і Юрій — скульпт. 26
  4. Андрейчин Андрій — літограф, гравер 55
  5. Антонич Богдан-Ігор — поет 71
  6. Астряб Матвій — історик, педагог 7
  7. Базилович Іваникій — історик, церковний діяч 7
  8. Байко — сестри Даниїла, Ніна, Марія — співачки 44
  9. Балудянський Михайло — економіст, педагог 83
  10. Барна Володимир — поет 79
  11. Барна Микола — педагог 95
  12. Батюк Степан — педагог, різьбяр 107
  13. Бедзик Дмитро — письменник 70
  14. Бенч Василь — різьбяр 33
  15. Бенч Григорій — різьбяр 30
  16. Бердаль Григорій — різьбяр 29
  17. Бердаль Іван — різьбяр 36
  18. Бескид Микола — історик 8
  19. Биндас Дюра — культурний діяч 56
  20. Біганич Лука — скульптор 25

МОДЕСТ МЕНЦИНСЬКИЙ (1875 – 1935) – ОПЕРНИЙ СПІВАК

Модест Менцинський народився в с. Великі Новосілки (тепер Мостиський район, Львівська область) в родині сільського священика. Менцинські походили зі старовинного лемківського роду з с. Мацина (Менцина) в Бескидах. Модест виростав у с. Хідновичах, куди 1888 р. переїхали його батьки. Він з раннього дитинства захоплювався народними піснями, обрядами. Від батька отримав основи нотної грамоти. Навчався в гімназії — до шостого класу в Дрогобичі, пізніше в Самборі, яку закінчив у1896 році. З 1896 до 1899 року навчався у Львівській духовній семінарії. Мистецтвом співу оволодів під керівництвом професора Львівської консерваторії Валеріана Висоцького та Юліуса Штокгаузена у м. Франкфурті-на-Майні (Німеччина). На канікули Модест приїжджав до Галичини і давав концерти в Перемишлі, Львові, Станіславі (Івано-Франківську), Стрию, Тернополі, Самборі та інших містах. 18 березня 1901 року вперше дебютував на франкфуртській сцені в опері Ф. Флотова «Марта» (партія Ліонеля). Виступав на оперних сценах багатьох міст Європи. У 1904—1908 роках — перший тенор Королівської опери у Стокгольмі. У 1902-03 – соліст Ельберфельдської опери (Німеччина), 1903-04 – оперного театру в Карлсруе (провінція Баден), 1904-10 – Стокгольмської, 1910-26 – Кельнської опер. Гастролював на оперних сценах Львова (1903, 1908-09), Лондона (“Ковент-Гарден”, 1905), Мюнхена, Берліна, Байрейта, Відня (1914), Амстердама, Копенгагена, Варшави, Праги (1924), Гамбурга, в містах Італії та Франції.

 

ФІЛАРЕТ КОЛЕССА (1871 – 1947)

Колесса Філарет Михайлович (17.07.1871, с. Татарське Стрийського пов., тепер с. Піщани Стрийського р-ну Львівської обл. — 03.03.1947, м. Львів) — фольклорист-музикознавець, літературознавець, композитор.

У 1896 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. У 1891-1892 рр. слухав лекції у Віденському університеті (зокрема курс гармонії у композитора А. Брукнера). У 1898-1929 рр. викладав у гімназіях міст Львова, Cтрия, Cамбора. У 1906-1907 рр.- учасник слов’янського семінару В. Ягича. З 1909 р. – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, з 1929 р. – голова його Етнографічної комісії. Академік ВУАН (з 1929). В 1918 захистив дисертацію у Віденському університеті та отримав вчену ступінь доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Галичини, Волині, Лемківщини. У 1933 р. виключений з ВУАН, у 1939 р. поновлений. З 1939 р. – професор і завідувач кафедри Львівського державного університету ім. І. Франка, з 1940 р. – директор Львівського етнографічного музею і Львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРCР. Підтримував творчі зв’язки з В. Гнатюком, К. Квіткою, М. Лисенком, Лесею Українкою, І. Франком. Помер 4 березня 1947 року. Похований у Львові.