Позначка: Львів

Ми памятаємо. Іван Желем (1925-1988)

Zhelem_Ivan

3 квітня 1925 року в селі Вапенне Горлицького повіту (сьогодні Республіка Польща) народився Іван ЖЕЛЕМ – письменник, поет, публіцист, критик літератури, громадський діяч.

Навчався в гімназії у Горлиця (1937-1939), яку так і не зумів закінчити через Другу світову війну. Ще у гімназії, живучи в «Руській бурсі», познайомився з історією, культурою та літературою Лемківщини. Тоді ж почав писати вірші.

У 1945 році був виселений на територію сучасної України, де поселився у місті Самборі Самборі на Львівщині. Тут закінчив середню школу, а у Львові здобув вищу освіту.

 

Міхаєль Мозер: „Мені заважає антиукраїнський вимір певних русинських кіл“

Братиславський Університет ім. Я. А. Коменського, незважаючи на давні традиції, ніколи не мав і досі не має кафедри, відділу чи кабінету україністики. Тому приємно відзначити, що 19 лютого 2010 року на філософському факультеті цього закладу розпочав читати курс лекцій з україністики відомий славіст Міхаєль Мозер, професор Віденського університету та Українського Вільного університету в Мюнхені.

 

ОЙ ТАМ ПІД ЛЬВОВОМ

Ой там під Львовом, під красним Львовом — забриніла,
Забриніла коса коло покоса раненько.
Ой там Іван косить, покоси виводить — забриніла,
Забриніла коса.
Прийшов до него батенько єго — забриніла,
Забриніла коса.
Іди, Івасю, на сніданенько — забриніла,
Забриніла коса.
Зараз я там піду, но покоса дійду — забриніла,
Забриніла коса.
І покоса дійшов, на сніданє не йшов — забриніла,
Забриніла коса.

Ой там під Львовом, під красним Львовом — забриніла,
Забриніла коса коло покоса раненько.
Ой там Іван косить, покоси виводить — забриніла,
Забриніла коса.
Прийшла до него матуся єго — забриніла,
Забриніла коса.
Іди, Івасю, на сніданенько — забриніла,
Забриніла коса.
Зараз я там піду, но покоса дійду — забриніла,
Забриніла коса.
І покоса дійшов, на сніданє не йшов — забриніла,
Забриніла коса.

Ой там під Львовом, під красним Львовом — забриніла,
Забриніла коса коло покоса раненько.
Ой там Іван косить, покоси виводить — забриніла,
Забриніла коса.
Прийшов до него братчик єго — забриніла,
Забриніла коса.
Іди, Івасю, на сніданенько — забриніла,
Забриніла коса.
Зараз я там піду, но покоса дійду — забриніла,
Забриніла коса.
І покоса дійшов, на сніданє не йшов — забриніла,
Забриніла коса.

Ой там під Львовом, під красним Львовом — забриніла,
Забриніла коса коло покоса раненько.
Ой там Іван косить, покоси виводить — забриніла,
Забриніла коса.
Прийшла до него сестричка єго — забриніла,
Забриніла коса.
Іди, Івасю, на сніданенько — забриніла,
Забриніла коса.
Зараз я там піду, но покоса дійду — забриніла,
Забриніла коса.
І покоса дійшов, на сніданє не йшов — забриніла,
Забриніла коса.

Ой там під Львовом, під красним Львовом — забриніла,
Забриніла коса коло покоса раненько.
Ой там Іван косить, покоси виводить — забриніла,
Забриніла коса.
Прийшла до него миленька єго — забриніла,
Забриніла коса.
Іди, Івасю, на сніданенько — забриніла,
Забриніла коса.
Зараз я там піду, но покоса дійду — забриніла,
Забриніла коса.
І покоса дійшов, на сніданє пішов — забриніла,
Забриніла коса.

ОЙ ДО ЛЬВОВА ДОРОЖЕНЬКА

Ой до Львова дороженька, ой, до Львова, до Львова, (Двічі)
Засаджена виноградом, засаджена довкола. (Двічі)

Йшла по ній Ганусенька і там она заснула. (Двічі)
Йшов за ньом єй нянюсьо, але она не чула. (Двічі)

Вирубав бим тот виноград, вирубав бим — не вмію. (Двічі)
Зобудив бим свою доню, зобудив бим — не смію. (Двічі)

Ой до Львова дороженька, ой, до Львова, до Львова, (Двічі)
Засаджена виноградом, засаджена довкола. (Двічі)

Йшла по ній Ганусенька і там она заснула. (Двічі)
Йшла за ньом єй матуся, але она не чула. (Двічі)

Рубала бим тот виноград, рубала бим — не вмію. (Двічі)
Збудила бим свою доню, збудила бим — не смію. (Двічі)

Ой до Львова дороженька, ой, до Львова, до Львова, (Двічі)
Засаджена виноградом, засаджена довкола. (Двічі)

Йшла по ній Ганусенька і там она заснула. (Двічі)
Йшов за ньом єй добрий брат, але она не чула. (Двічі)

Вирубав бим тот виноград, вирубав бим — не вмію. (Двічі)
Зобудив бим свою сестру, зобудив бим — не смію. (Двічі)

Ой до Львова дороженька, ой, до Львова, до Львова, (Двічі)
Засаджена виноградом, засаджена довкола. (Двічі)

Йшла по ній Ганусенька і там она заснула. (Двічі)
Йшла за ньов єй сестричка, але она не чула. (Двічі)

Вирубала бим виноград, вирубала бим — не вмію. (Двічі)
Збудила бим свою сестру, збудила бим — не смію. (Двічі)

Ой до Львова дороженька, ой, до Львова, до Львова, (Двічі)
Засаджена виноградом, засаджена довкола. (Двічі)

Йшла по ній Ганусенька і там она заснула. (Двічі)
Йшов за ньов єй Василько, але она не чула. (Двічі)

Я вирубам тот виноград, я вирубам, бо вмію. (Двічі)
Я зобуджу свою Ганцю, я зобуджу, бо смію. (Двічі)

Вставай, Ганцьо, вставай мила, бо юж на тя волают, (Двічі)
Вся родина і дружина- вшитки на тя чекают! (Двічі)

“ПРОСВІТА” НА ЛЕМКІВЩИНІ В ХІХ-ХХ СТОЛІТТІ

Офіційне навчання велось польською мовою, а з 1772 року, коли Лемківщина увійшла до складу Австрії, навчання відбувалось німецькою мовою. Шкіл було мало, багато українських дітей залишалось без освіти. Та і тих, що мали можливість ходити до школи, як казав І.Франко, вчили писати, читати і церковної справи, а не осмислювати і пізнавати життя.
З 1918 року Лемківщина знов увійшла до складу Польщі, і навчання перейшло на польську мову. Українських учителів позбавляли роботи, відправляючи їх в глибину Польщі.