Дерев’яні церкви Карпатського регіону очікують на вердикт ЮНЕСКО

Lemkivska_cerkva

У Львові визначна подія – клопітка робота українців і поляків над проектом присвоєння дерев’яним церквам Карпатського регіону статусу пам’яток світового значення на завершальному етапі. Чекають лише на вердикт ЮНЕСКО.

Виставка, на якій представлено опис і перелік церков, що претендують на особливий статус у списку спадщини ЮНЕСКО, має назву «Феномен дерев’яної церкви». Її відкрито у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові.

Директор музею Ігор Кожан на відкритті привітав учасників цього проекту із колосальним об’ємом проробленої роботи.

Присутні на заході священики просили звернути особливу увагу на те, що люди, маючи менше засобів та знань, ніж сучасники, творили прекрасні споруди, що по сьогодні вражають своєю довершеністю. Про це говорив єпископ Венедикт (Алексійчук). Митрополит Макарій (Малетич) зазначив, що церквам сотні років і вони дуже намолені, а це, окрім їх мистецької значущості, додає небувалого духовного звучання. Розповів, що був здивований, коли дізнався, що парафіяни не надто поспішають давати пожертви на збереження таких пам’яток, бо вважають, нібито фундатором бути більш почесно. Каже, треба розповідати по церквах, що збереження старих храмів – це рівнозначно, як не більш важливо, ніж фундаторство.

Особливості перепису населення в Росії та Польщі

Росія та Польща погодилися на здрібніння національних меншин, сподіваючись на їх швидшу асиміляцію.

 

З 14 по 25 жовтня в Росії пройшов перепис населення, другий після розпаду СРСР. Попередній проводили 2002 року. Часовий відрізок всього у 8 років між переписами – порівняно невеликий; зазвичай переписи проводять раз на десятиліття. Цікаво, що, оголошений заздалегідь, минулого року перепис уже було відклали «до кращих часів» у зв’язку зі світовою кризою, однак пізніше, зваживши на вже витрачені на підготовку кошти, було все ж вирішено провести його у намічений строк. Невипадково. Кремлю треба показати, що нова історична спільність – “россияне” – твориться незалежно від демографічних тенденцій. Подрібнюючи народи на менші та ще менші, влада ще раз доводить своїм співгромадяннам нібито незаперечну тезу: Росія – це окрема цивілізація, а росіяни, попри різноманіття походження – один великий світ. Як американці.

 

Позірність вибору

Чи не найбільшу увагу суспільства привертають ті питання перепису, що стосуються національності. І не тільки тому, що перепис у сучасній Росії є єдиною можливістю дізнатися про етнічну картину країни. Справді, з російських паспортів, як і з українських, графа «національність» зникла. Проте один документ, у якому її збережено, у Росії все ж лишився – це свідоцтво про народження, де вказується як громадянство, так і національність батьків новонародженої дитини (в Україні в такому документі раніше також вказували національність батьків, проте зараз цю графу замінили на «громадянство»). При цьому, як стверджує експерт відділу ЗАГС одного з сільських поселень Краснодарського краю, національність вказується «виключно за бажанням батьків і з їх слів». У Росії зараз кожен має право задекларувати яку завгодно національність (в СРСР громадянин, одержуючи паспорт, міг вибирати національність лише одного з батьків). Саме ця начебто демократичність свідомого вибору національності громадянином і стала приводом для посиленої уваги до даного питання.

 

II Лемківська Ватра на Полтавщині – 1 травня 2012

1 травня 2012 року в селі Лютенські Будища, що за 7 км від смт. Зіньків, відбудеться II Лемківська Ватра на Полтавщині.   В Зіньківський район Полтавської області було депортовано 50 сімей лемків, їх розселили в селах: Горобії, Малі Будища, Шилівка. Але буквально через рік їх стало на половину менше, люди тікали на Захід з надією… Читати далі II Лемківська Ватра на Полтавщині – 1 травня 2012

АКЦІЯ-51. СТЕПОВІ БОЙКИ

Zmiivka_Boiky

Південне сонце й тихе плесо Дніпра, барикади херсонських помідорів, винограду, кавунів, риби всіляких ґатунків… І це все під соусом легенд про зміївських гадюк, про «старошведське» життя й про пригоди гірських бойків у степах України. Й ви вже розпитуєте, де ж та Зміївка, в біса, розташована й чи процвітає там зелений туризм?

Село стоїть на видноті: на високому півострові над Каховським водосховищем. Його видно з усіх закутків рукотворного моря, тож шанси підробляти на пейзажах у селян є непогані.

«Мала Європа» – так ще називають Зміївку, первісна назва якої – село Старошведське. Більшість людей щось чули про неї завдяки минулорічному візиту до села короля Швеції Карла XVI Густава. Він відвідував нащадків колоністів, однак більшу частину німців і шведів, котрі проживали в таврійських степах із XVIII сторіччя, під час Другої світової звідси депортували як фольксдойчів до Казахстану. Назад у Зміївку повернулись окремі родини. Натомість сьогоднішні зміївчани – теж переселенці, переважно з Бойківщини. Це одне з найбільших на Херсонщині сіл є заповідником, чи, якщо хочете – резервацією тієї полікультурності, яка існувала на Півдні України протягом сторіч.

 

АКЦІЯ “ВІСЛА”. ВІДІРВАНІ ВІД УКРАЇНИ

Lemkivska_cerkva

Найзахіднішу етнічну українську групу – лемків – силою було вилучено з процесу формування спільного українського народу. 

До війни Лемківщину вважали периферією українських впливів. Такою ж вона залишалася й тоді, коли між українцями та поляками у інших регіонах проповзла ящірка тотальної ненависті й породила ріки крові і гори трупів. Історія акції “Вісла” – це не лише вирвані з коріння землі люди, переорані села, спалені церкви. Це історія відривання від України найменш відомої нам етнічної групи – лемків

 

Коні невинні

Питання, яке лунає чи не на кожній присвяченій депортаціям польських українців конференції, звучить приблизно так: за що виселено було лемків?

Лемки були лише однією з кількох груп української етнічної маси на західних рубежах східнослов’янської межі осілості поруч з підляшуками, холмщаками, надсянцями і західними бойками. Специфікою Лемківщини можна вважати чіткий етнічний кордон між поляками і лемками, за винятком кількох польських анклав. Тому не трапилося на цьому відтинку ані кривавих побоїщ за землю (земля в горах Бескиду була вкрай бідна, цей факт навіть увів в оману представника радянської переселенської комісії, котрий висловив думку про свідоме відтиснення поляками лемків у неродючі гори), ані взаємних образ на релігійному чи національному тлі. Поляки і лемки бачилися на ярмарках у «пограничних» містах Дуклі, Бєчу, Горлицях, Коросні, Криниці, були задоволеними з обоюдної користі й роз’їздилися в різні боки. У містах коло половини жителів становили євреї.

Лемки були, як і напевно усі горяни, надзвичайно консервативним людом. Тому коли хтось приходив до них у гори і вмовляв їм мантру на кшталт «ви є наші», це сприймалося мінімум як спроба обдурити нехай простого, але хитрого лемка. Один із старих лемків коментує цю ситуацію так: «У лемках до цього часу залишився страх – обава перед неправильним національним означенням. Усі нам казали, що ми – «їхні»: мадяри і українці, поляки і совіти. А ми, як почуємо: «ви наші», то вже знаємо – або до війська будуть забирати, або на вивізку, або рови копати, або до таборів інтернують…» Через те ані українці, ані поляки не мали особливого успіху (у певному часі поляки активно переключилися на підтримку русинсько-лемківського сепаратизму, за прикладом московських братів по слов’янству). Одначе в середині ХХ ст. ніхто не розпитувався населення на тему національної свідомості, не проводив соціологічних опитувань.

Німці надали лемкам для вирізнення літеру «U» у «кенкарті», що означало «українець». Степан Семенюк, один з авторів газети українців у Польщі «Наше слово», досить оптимістично оцінює факт акцептації лемками тієї літери, посилаючись на невелику кількість прохань про зміну, наприклад, на латинську «Р» – поляк. Лемки у природі своїй миролюбні і під час війни поводилися в спосіб філософський: літера «U», нехай «U», аби каша з молоком. Короткою відповіддю на радісну тезу Семенюка (очевидно, підляшука з походження) про те, що «ми всі: лемки, бойки, гуцули, холмщаки, підляшуки, «тутейші» – почувалися українцями» може служити згадка відомого на діаспорі лемка Семана Мадзеляна про кенкарту (посвідчення національності особи – ред..): «Наші лемки прийняли то ні зимно, ні тепло, однак постала поміж ними певна нова дуже шкідлива перепона, помітна неозброєним оком».