Категорія: Історія

АКЦІЯ “ВІСЛА”: СПИСОК ВИСЕЛЕНИХ В ХОДІ ОПЕРАЦІЇ СІЛ ТА МІСТЕЧОК

РЯШІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО

Повіт БЕРЕЗІВ

Бахір, Воля Володська, Гарта, Грушівка, Гута, Динів, Коштова, Лясківка, Поруби, Улюч, Яблониця Руська, Ясенів.

Повіт ГОРЛИЦІ

Баниця, Билична, Білянка, Бліхнарка, Бодаки, Боднарка, Бортне, Брунари Вижні, Брунари Нижні, Вапенне, Висова, Воловець, Ганчова, Гладишів, Гута, Висовська, Довге, Ждиня, Ізби, Квятонь, Климківка, Конечна, Криве, Кунькова, Ліщини, Лосє, Маластів, Мацина Велика, Незнайова, Новиця, Пантна, Перегонина, Прислоп, Пстружне, Радоцина, Реґетів, Рихвалд, Різділє, Ріпки, Ропа, Ропиця Руська, Сенькова, Сквіртне, Смерековець, Снітниця, Ставиша, Устє Руське, Фолюш, Чорна, Шимбарк, Ясьонка, Яшкова.

Повіт ЯРОСЛАВ

Бики, Біла Гора, Бобрівка, Боратин, Будзинь, Бучина, Варцаби, Венгерка, Ветлин, Вилева, Висіцько, Вовчасте, Воля Венгерська, Вілька Жапалівська, Воля Розвинницька, Воля Рокетницька, Воля Шувська, В’язівниця, В’яцковичі, Гаратини, Гелюш, Грабовець, Дибків, Діброва, Дібча, Добра, Дубровиця, Дуньковичі, Загребля, Залаззя, Заліська Воля, Заміхів, Замойсці, Запалів, Заставне, Ігнаші, Казимірка, Кальників, Ковалі, Корчмарі, Колонія, Конячів, Копань, Корениця, Корчова, Кравці, Криве, Крамарівка, Красне, Кругель, Крупки, Кути, Лази, Лежахів, Лупків, Ляшки, Майдан Сінявський, Маковисько, Мачуги, Манастир, Мірочин, Місани, Мішталі, Млини, Молодич, М’якиш Новий, М’якиш Старий, Нелепмiль, Нелипковичі, Ніновичі, Осини, Острів, Павлова,Палюхи, Повкині, Пивода, Пискорі, Пискоровичі, Пігани, Повнатичі, Порохник, Радава, Радавка, Радимно, Реплин, Ришкова Воля, Рожвениця, Розбір, Рокетниця, Рудка, Рудки, Сведобна, Святе, Сінява, Сколошів, Слобода, Слоти, Сотна, Скуратки, Стежки, Сурохів, Сурмачівка, Тверде, Теребень, Теплиці, Тураки, Тухля, Халупки, Ходані, Хожів, Хотинець, Храпи, Цаплапи, Цидили, Цитуля, Частковичі, Червона Воля, Черче, Чудовиці, Шарцаби, Шівсько, Шмулі.

ЛЕМКІВ КРАЙ

У південно-східному куточку Польщі розташувалася привітна для тисяч українців земля, добре облаштована для фольклорного й зеленого туризму. Про неї багато хто в Україні чув, ще більше знають її з розповідей своїх батьків і дідів. Але мало хто справді побував на Лемківщині – в мальовничому краї, що лежить у південно-східному закутку Польщі. Він розтягся на 100 км уздовж словацького кордону і впирається в етнічну бойківську територію. Подорож на Лемківщину, або ж Лемковину, як називають її самі лемки, для українців є прикладом класичного “ностальгійного туризму” на кшталт поїздок німців до Гданська, росіян до Севастополя, а поляків до Львова й Вільнюса.

Парадоксальним чином своєю неповторною аурою теперішня Лемковина “завдячує” депортації автохтонного населення. В міжвоєнний період про цей край говорили як про відсталий. Після війни дві третини зі 100 тис. лемків депортовано в Україну, решту, внаслідок акції “Вісла”, – на Північ і Захід Польщі. Потім 5–7 тис. людей повернулися назад у лемківські гори – напрошується аналогія з кримськими татарами, котрі знову заселяють землю предків.

Найкраще для поїздок Лемківщиною, географічно дещо розкиданою, придався б власний автомобіль, або ж, якщо це групова поїздка, згодяться й велосипеди.

ОСИП “БОКСЕР” ХОМА: МОРЯК, ЧЕМПІОН З БОКСУЮ, ЯКИЙ СТАВ КОМАНДИРОМ УПА

“Я бачив Південний Хрест, знаю, як “за Уралом сонце сходить” і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки не можу забути рідної Бистриці”. Він 24 рази перетнув Атлантику. У Нью-Йорку його тренував сам Бенні Леонард. А потім він пішов у повстанці.

В Українській повстанській армії воювало чимало стрільців, біографії яких достойні сценарію голлівудських блокбастерів. Саме звичайні повстанці були творцями бойової слави УПА. Їхнє геройство, харизматичність та часто непересічність спонукають нас задумуватися над минулим, а часто й дивуватися. Одним із таких був повстанець Осип Хома – “Боксер”.

Він народився у Відні в 1917 р., потім родина переїхала до Станіславова (тепер – Івано-Франківськ). Осип змалку мав схильність до пригод та пізнання світу: “Я завжди мріяв про широкий світ, – згадував він, – Бистриця – річка рвучка, але не широка, і мені не раз бажалось прямо втекти у світ і піти на “широку дорогу”. Впертий і непосидющий Осип зрештою так і зробив.

 

АКЦІЯ “ВІСЛА” – ОСТАННІЙ АКТ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Akcja_Wisla

“Велика операція проти УПА та решти українського населення Польщі (бл. 150 тис. осіб) була підготовлена ще у 1946 р. За зразок було взято сталінську практику розв’язання національних проблем…

Метою акції було передовсім виселення українського населення, а лише пізніше – знищення українського партизанського руху. Виселення відбувалося із великою брутальністю, супроводжувалося численними вбивствами. Виселених скеровували на західні та північні землі, прагнучи (без сумніву, свідомо) до розірвання парафіяльних та сусідських, ба, навіть родинних зв’язків.

Принагідно були ліквідовані всі форми українського національного життя, які ще існували. Важко заперечувати висновок, що прихованою метою цього розселення була ліквідація української громади в Польщі засобами вимушеної полонізації modo sovietico”.

Ці слова, почерпнуті із статті польського історика Тадеуша Анджея Ольшанського, автора м.ін. виданої у 1990-тих “Історії України ХХ ст.”, дуже влучно характеризують військову операцію, яку під криптонімом Акція “Вісла” здійснено у квітні-липні 1947 року.

Була це водночас остання великомасштабна подія у історії кількасотрічного українсько-польського “недобросусідства”, яке почалося у половині XIV ст., коли відбувся розвал Галицько-Волинської держави.

СТОСУНКИ ЛЕМКІВ З УКРАЇНСЬКОЮ ПОВСТАНСЬКОЮ АРМІЄЮ

У дитинстві до моїх улюблених занять належало слухання розповідей про Лемківщину, звідки походили мої батьки. Про землю предків розповідали члени родини та знайомі. Я вислухав велику кількість розповідей. Очевидно, як буває в таких випадках, мої близькі надзвичайно ідеалізували край дитинства. Коли я вперше побачив землю предків на власні очі, був дещо розчарований. Тим не менше розповіді моїх близьких творили барвисту панораму Лемківщини – до акції “Вісла”. Розповідалося про карпатську природу, топографію місцевості, вигляд хат, життя лемків. На питання, які я задавав, діставав вичерпні відповіді.

Була тільки одна тема, якої мої співбесідники не хотіли чіпати. Стосувалася вона діяльності Української Повстанської Армії на Лемківщині. Самі не порушували цього питання ніколи. Коли питав я, були дуже стримані. Найчастіше я діставав відповідь, що “партизани” часами приходили до села, брали харчі й усе, чого потребували, а пізніше повертались до лісу. Важко було їм відмовити, бо вони були озброєні. Саме окреслення “партизан”, зрештою, мало для моїх співрозмовників швидше негативний характер. Цим словом називали також банди грабіжників, що робили напади на лемківські села як у період ІІ світової війни, так і в повоєнні роки. Оклик: “Партизани в селі!” – був сигналом для мешканців, що треба сховати все, що має більшу матеріальну вартість.