Blog

ТАЛЕРГОФ

Черговий раз при перегляді інтернет-сторінок, присвячених темі Талергофа*, мене вразило, як завзято російські сайти використовують цю тему для запеклих політичних маніпуляцій. Інакше як “геноцидом русского народа” чи “Галицкой Голгофой” Талергоф, який, до слова, був не єдиним табором для цивільних інтернованих осіб у час Першої світової війни, на цих сайтах не називають. Австро-угорське позначення русинів досі, чи саме зараз, забезпечує хаос у думках. Русини, або ще, на талергофських сайтах, “русскіє братья” або просто “русскіє” , це зовсім не автоматичне окреслення москвофіла, як можна зрозуміти з пропагандистських численних сучасних інформацій. Так називалися в Австро-Угорській монархії українці, тобто мешканці Східної Галичини, нещасні жертви постійних маніпуляцій своїх сусідів – поляків чи росіян.

“ПРОСВІТА” НА ЛЕМКІВЩИНІ В ХІХ-ХХ СТОЛІТТІ

Офіційне навчання велось польською мовою, а з 1772 року, коли Лемківщина увійшла до складу Австрії, навчання відбувалось німецькою мовою. Шкіл було мало, багато українських дітей залишалось без освіти. Та і тих, що мали можливість ходити до школи, як казав І.Франко, вчили писати, читати і церковної справи, а не осмислювати і пізнавати життя.
З 1918 року Лемківщина знов увійшла до складу Польщі, і навчання перейшло на польську мову. Українських учителів позбавляли роботи, відправляючи їх в глибину Польщі.

У день Соборності про злуку всіх етнічних українських земель

Ростислав Новоженець

Україна повинна прагнути до того, аби повернути собі усі етнічні землі. Таку думку висловили учасники львівського віче, присвяченого Дню Соборності, що відбулося 22 січня біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

СЕМБРАТОВИЧ ЙОСИФ (1821 – 1900)

Сембратович Йосиф (08.11.1821, с. Криниці на Лемківщині, тепер Польща — 23.10.1900, м. Рим, Італія) — греко-католицький церковний діяч, митрополит Галицький, архімандрит Львівський, граф (з 1870). Віце-ректор Віденської духовної семінарії.

Народився на Лемківщині, де його батько служив парохом і деканом. Початкову освіту здобув у с. Мушині. Після закінчення гімназії в Новому Санчі переїхав до Відня, був вихованцем цісарського конвікту. Закінчив теологічний факультет Віденського університету, доктор теології. У 1845 р. був висвячений на священика під іменем о. Йосифа і був прийнятий до найвищого богословського закладу — Августинеуму. Повернувшись на Галичину, став префектом у щойно відкритій духовній семінарії в Перемишлі, а в 1850 р. — префектом духовної семінарії у Львові. Після заснування у 1852 р. у Відні Генеральної греко-католицької духовної семінарії обіймав у ній до 1860 р. посаду віце-ректора, був також парохом церкви Св. Варвари. З 1860 р. – професор теології Львівського університету. У 1865 р. митрополит Литвинович висвятив о. Йосифа на архієрея. Після смерті Перемишльського єпископа Томи Полянського (1869) адміністрував перемишльську єпархію. У 1870 р. цісар призначив його митрополитом Галицьким, а через місяць Папа Римський Пій ІХ затвердив це призначення. Сембратович приділяв велику увагу піднесенню духовності українського народу, особливо катехізації та проповідницькій діяльності. Здійснив реставрацію собору Св. Юра у Львові. У 1876 р. видав митрополичий лист «Про велику гідність людини», в якому виступав за тверезий спосіб життя.